Закарпаття – унікальний регіон, відомий не лише численними замками, термальними джерелами, винами та цвітінням сакури. Порівняно з іншими областями саме у цьому краї найбільша кількість театрів, зосереджених за межами обласного центру. Найбільше їх і в розрахунку на душу населення. Нині в Закарпатській області діють: Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імени братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв, Закарпатський обласний академічний театр ляльок “Бавка”, Мукачівський драматичний театр, Закарпатський обласний театр драми і комедії (м. Хуст), Закарпатський обласний угорський театр (м. Берегово), а від 2022 р., після повномасштабного вторгнення ворога, тут знайшов прихисток і Донецький обласний академічний драматичний театр м. Маріуполь. Отож, в області з населенням 1,25 млн. базується шість державних театрів.
12 квітня 2024 р. тринадцятеро студентів 1–5 курсів спеціяльности 026 Сценічне мистецтво (театрознавство) й асистентка катедри театрознавства та акторської майстерности (Львівський національний університет імени Івана Франка) Христина Новосад-Лесюк відвідали Ужгород, щоб дізнатися більше про історію та нинішнє життя театрального Закарпаття.
У рамках договору про співпрацю між навчальними закладами та академічну мобільність в приміщенні Академії культури і мистецтв Закарпатської обласної ради відбулася зустріч студентів-театрознавців ЛНУ та акторів АКМ. Оглянувши навчальний заклад, ми взяли участь у “круглому столі” на тему історичних і сучасних театральних процесів у Львові й Ужгороді. Історію театрального Закарпаття подав організатор нашої мандрівки (зі сторони господарів) – викладач катедри мистецьких дисциплін, режисер Закарпатського театру ляльок заслужений артист України Олександр Куцик. У зустрічі взяли участь завідувачка катедри, доцентка, кандидатка педагогічних наук Олена Кравчук та викладачі: режисер-постановник Мукачівського драматичного театру Кирило Душин і заслужена артистка України, головна режисерка Закарпатського театру ляльок Наталія Орешникова.
Про театральну палітру Львова, а також специфіку навчання на факультеті культури і мистецтв, зокрема про застосування дуальної освіти на спеціяльностях “Актор драматичного театру та кіно” й “Актор театру ляльок” доповіла асистентка катедри театрознавства та акторської майстерности ЛНУ Христина Новосад-Лесюк.
Студенти-театрознавці долучилися до бесіди і давали влучні відповіді на запитання від ужгородських викладачів. Йшлося про важливість критичного мислення для студентів творчих спеціяльностей та розуміння театрального процесу в сучасному й історичному зрізах як для теоретиків, так і для практиків сценічного мистецтва.
Опісля група львів’ян відвідала Закарпатський академічний обласний театр ляльок “Бавка”, де студенти переглянули виставу “У нашім раї на землі” за Т. Шевченком. “Дитячий кобзарик” (як вказує жанр постави режисер-постановник О. Куцик) – це ілюстрація образів та захованих у поезії Т. Шевченка сенсів за допомогою ляльки, світла й сценографії. До слова, серйозний зміст віршів Кобзаря, розкритий у доступній формі, діти сприймали дуже позитивно, активно реагуючи на побачене.
Вийшовши на сцену після показу вистави, ми скористалися можливістю зблизька оглянути театральні ляльки, а також попрактикуватися у ляльковеденні планшетного Журавлика й Тарасика. Для деяких студентів це був перший досвід. Згодом ми взяли участь в обговоренні вистави з О. Куциком та головною режисеркою театру Тетяною Орешниковою, під час якого детальніше довідалися про режисерське бачення постави Шевченківських творів у театрі ляльок.
У приміщенні Закарпатського музично-драматичного театру ми переглянули виставу Донецького обласного академічного драматичного театру (Маріуполь) “Декамерон” Дж. Бокаччо. Приєднавшись до нас перед початком вистави, керівниця рекламного відділу Ганна Токач розповіла про долю трупи Маріупольського театру, про шлях до стаціонування в Ужгороді. На Закарпаття переїхало дванадцять працівників театру (не лише актори). Дехто з них перебував у приміщенні театру 16 березня 2022 року під час бомбардування, тож театральна спільнота Ужгорода (зі слів п. Токач) намагалася максимально допомагати мистцям у побуті, щоб якнайшвидше відновити творчу діяльність. До слова, двоє акторів з Маріуполя були залучені до вистави, яку ми переглядали.
“Декамерон” Дж. Бокаччо (постановка режисера Угорського театру Олега Мельничука) – це перша комедія в репертуарі маріупольців після початку повномасштабного вторгнення. Комедія виконана на межі з вульгарністю, в ній у сучасному ключі подані окремі новели славнозвісного тексту з італійським легким музичним супроводом. Не оминули маріупольці у комедійній виставі і ноток туги за рідним домом й сподівань на краще: втечу від чуми у текстах Дж. Бокаччо режисер О. Мельничук переносить на втечу від війни, а основне місце дії – не вілла, а зламаний автобус, що застряг на дорозі. “Ми в дорозі Бог знає скільки, але за першої можливости повернемось додому”, – промовляє один з акторів у кульмінаційній сцені вистави. Зрушити з місця вдається завдяки велосипедові “Україна”.
Відверта розмова з Олегом Мельничуком під час тривоги, яка розпочалася за 20 хвилин до закінчення вистави, допомогла краще зрозуміти, чому театр звертається до глядача, використовуючи такий матеріял.
Після вистави режисер розповів про свій досвід роботи в Угорському театрі, про необхідність провадити переважно гастрольне та фестивальне життя (у зв’язку з малочисленним за населенням м. Берегово, де стаціонується театр).
Вільний час львівські театрознавці проводили відповідно до своїх зацікавлень: хтось відвідав Закарпатську обласну філармонію, що міститься в приміщенні колишньої синагоги, інші поїхали подивитися на пальми, нещодавно висаджені у місті, ще інші вирушили на околицю Ужгорода до базальтового Радванського кар’єру, який є пам’яткою природи місцевого значення. Звісно, не обійшлися без фото біля сакур, адже гості міста застали останні дні їхнього цвітіння, а також погрілися на березі річки Уж, відчувши щедре тепло сонячного Закарпаття.
