Восени 2023 року Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса за фінансової підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федерального міністерства закордонних справ Німеччини та Інституту Ґете в Україні провів серію мистецьких акцій, спрямованих на популяризацію текстів реформатора української театральної сцени ХХ століття Леся Курбаса. До проведених подій увійшли авдіозаписи режисерських щоденників Курбаса, озвучених голосом актора Андрія Водичева, записи кількох розмов актора та культурного менеджера Миколи Набоки з перекладачкою “Філософії театру” на польську мову Анною Коженьовською-Бєгун, з дослідницею українського театру в радянський час Мейгіл Фавлер та з засновником театру ім. Леся Курбаса Володимиром Кучинським, а також перформативне читання текстів Курбаса з подальшим обговоренням.
Будувати архіви національної культурної пам’яти й осмислювати минуле – це речі, які не мали б викликати додаткових питань. Але коли пам’ять була змінена, коли культура була репресована, тоді наперед постає питання автентичности пам’яти. Замовчування та переписування української історії російським (радянським) апаратом тоталітарної влади призвело до так званих білих плям розміром в десятки, а то й сотні років. Говорити про Леся Курбаса сьогодні – це спроби відновити ті події. В одному зі своїх інтерв’ю театрознавиця Ірина Чужинова говорить про три хвилі повернення імени Курбаса в культурний простір країни: “У часи хрущовської відлиги в середині 1960-х Клуб творчої молоді, який очолював Лесь Танюк, намагався дізнатися правду. Друга хвиля спогадів – це кінець 1980-х і початок 1990-х. Можемо сказати, що сьогодні відбувається третя хвиля згадування постаті Курбаса”.
Ім’я Леся Курбаса активно почало повертатися на сторінки історії з часу проголошення незалежности України. Однак в роздумах про масову культуру, яка є панівною, в масмедійному дискурсі, помітнішим, ніж Курбас, залишався Станіславський. Аж допіру з початком повномасштабного вторгнення вагомість цих постатей в українському культурному просторі переосмислюється. Інтерес до українського продукту виріс. Щоб дати відповідь на питання, хто ми, потрібно переглянути своє минуле, осмислити, ким ми були весь цей час, що робили і за що боролися. Таким чином представники Розстріляного відродження у наш час стали символами відродження української ідеї. Ім’я Леся Курбаса – досить помітне у цьому калейдоскопі загублених імен. Адже він був реформатором українського театру XX століття, і його постать гідно вписується поряд із европейськими діячами, такими як Єжи Ґротовський, Евдженіо Барба, Антонен Арто, Ґордон Крейґ, Юліюш Остерва та ін.
Проєкт “Горизонти Курбаса” покликаний популяризувати постать Леся Курбаса, його театральні ідеї, світогляд, політичну позицію, сторінки життя. Водночас це й артикулювання сьогодення голосом минулого, створення історичної тяглости, повернення своєї історії у центр погляду на минуле. Багато думок режисера й досі зберігають свою актуальність. Зокрема, його висловлювання про те, що український театр – це “наслідок антиукраїнського режиму, це недодумана думка, недонесений тон”, – досить точно описує теперішню ситуацію, адже безліч українських мистців сьогодні перебувають на фронті: режисери Дмитро Костюминський, Ден Федєшов, Ігор Задніпряний, актори Андрій Петрук, Андрій Синишин, Валерій Дзех, Тетяна Тумасянц. Цей список насправді безкінечний. Люди, які творили б соціяльний, політичний, художній театр, перебувають у театрі бойових дій.
Якби Леся Курбаса вийняти з історії українського театру, то виглядає так, що Україна не мала би що й запропонувати світовій театральній культурі. Можна, звичайно, звертатися до Сергія Немировича-
Данченка, та в цей час в европейській культурі замість декламативного театру давно вже розпочалися дослідження тілесности, з’явилися перформативні форми, постдраматичний театр. Лесь Курбас як практик і теоретик театру залишив по собі багато напрацювань, які варті того, щоб їх вивчати тепер, осмислювати через них свій час і сучасне театральне мистецтво.
Художній керівник проєкту – актор та педагог Андрій Водичев. Менеджментом проєкту займалася Дарина Ольшанська. Комунікаційниця – Олександра Шутова. Координатор – Олесь Коваль. SMM-менеджерка – Олена Спас. Дизайнерка проєкту – Катерина Дендюк. Проєкт став актом, який Курбас описав як один із законів акторської природи існування: “від точки до точки”. Одним з маленьких кроків із відновлення української ідентичности на мапі світу.
