Тростинна лялька – це дерев’яна лялька, руками якої керують за допомогою спеціяльних дерев’яних або металевих палиць – тростин. Голова тростинної ляльки насаджена на гапіт – коротку палицю з простим механізмом, який дає змогу повертати або нахиляти голову ляльки. Звучить нібито просто та зрозуміло, але як же керувати цим обʼєктом насправді?
Під час навчання на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти другого семестру у Львівському національному університеті імени Івана Франка студенти факультету культури та мистецтв спеціяльности 026 “Сценічне мистецтво (Акторське мистецтво театру ляльок)” мали змогу познайомитися із найпопулярнішим елементом лялькової системи – лялькою-тростинкою. Провідником до вивчення усіх особливостей та основ ляльки стала викладачка, майстер групи, головна режисерка Львівського обласного академічного театру ляльок Яна Титаренко. Впродовж навчання студенти мали багато практичних занять з цією системою ляльок. Навчальні етапи йшли від найпростіших – ходіння, підіймання рук та стрибків – до рухів “із зірочкою”: наприклад, складання рук навхрест та підкрадання. Завдяки цьому студенти спершу змогли опанувати початкові знання та навички про тростинну ляльку, а тоді їм випала чудова нагода заглибитися не тільки в практику, а й у теорію. У березні 2024 року група акторів-лялькарів Львівського університету, завдяки громадській організації “Український національний центр міжнародної спілки діячів театру ляльок «УНІМА-Україна»”, вирушили до Києва, де на катедрі мистецтва театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імени І. К. Карпенка-Карого здійснила показ роботи з майстерности актора театру ляльок першого навчального семестру. Також відбулася зустріч із доценткою катедри майстерности актора та режисера театру анімації Харківського університету мистецтв ім. І. П. Котляревського Світланою Фесенко, під час якої досліджено принципи роботи з лялькою-тростиною. Майстер-клас з маніпулювання тростинною лялькою був насичений великою кількістю теоретичної інформації та практичними навиками, наприкінці студенти змогли самостійно попрацювати із тростинною лялькою. С. Фесенко – авторка посібника “Школа лялькаря: від тренінгу до образу з лялькою”. Ця книга призначена для студентів вищих і середніх театральних навчальних закладів, інститутів культури, де існують катедри театру ляльок. Посібник детально забезпечує процес засвоєння технічних можливостей та виразних засобів театральної ляльки і поєднує роботу над собою у творчому процесі проживання з роботою актора-лялькаря у творчому процесі втілення. Цікавим є розділ “Система вправ та методичні рекомендації для опанування механікою тростинної ляльки”, який містить вправи для розв’язання технічних завдань, завдяки яким студент отримує покроковий алгоритм дій роботи з лялькою.
Для того, щоб не просто навчитися керувати лялькою, а й досконало опанувати навички роботи з нею, потрібно розуміти її будову. Тому ще одним етапом навчального процесу стала робота над виготовленням ляльки. Завдяки дуальній формі освіти в цьому допоміг художній цех Львівського обласного академічного театру ляльок. Студенти ліпили голову ляльки за системою “папʼє-маше” і таким чином ще більше зріднилися з цим обʼєктом.
Після численних вправ, етюдів індивідуальних та групових, креативних завдань, настав час підготовки до самого іспиту. Студенти колективно дійшли згоди щодо матеріялу. Для показу – поезія Ліни Костенко на тему “Мистецтво”. Був час самостійної роботи: підібрати вірші та підготувати для них невеличкі замальовки з тростинною лялькою. З кожним заняттям студенти вдосконалювали вміння водити ляльку, структуризували поезію, підбирали музику, створювали атмосферу показу. У них були як індивідуальні номери, так і групові. На показі продемонстровано також пластичні вміння. Підібрано музику та насичено нею переходи, танці, а також деякі номери. Сценографічним вирішенням була запозичена декорація із вистави львівського обласного академічного театру ляльок “Шмата, або Одного вечора в бомбосховищі”. Студенти використали сітки, які слугували багатьма образами. Зокрема, лабіринтами, через що показ отримав назву “Лабіринти мистецтва”. Також було використано декілька деревʼяних брил, які знадобилися наприкінці показу для чергового вірша Ліни Костенко “Поезія згубила камертон”, але наприкінці вони виконують роль вʼязниці, в якій сиділи ляльки, зброї, потяга та, звісно, лабіринту.
У світловій партитурі помітне місце займала містична кольористика. Переважали холодні тони, які в приміщенні Нижнього залу в театрі ляльок набували загадкового характеру.
Щодо назви “Лабіринти мистецтва” – вона символізувала складність шляху пізнання. Такий шлях не завжди веде прямо і спокійно, бувають моменти, коли треба повернути, піти назад або просто зупинитися. Мистецтво не завжди легке і зрозуміле, але при наполегливій роботі та прагненні до вдосконалення можна сягнути вершин, хоч би яким тернистим той шлях був. Ліна Костенко стала неябияким прикладом. Письменниця-шістдесятниця, яка достойно боролася з радянською владою і захищала свої принципи, свою державу саме через мистецтво, через письмо. Зараз у нас є великий літературний доробок, наша місія – творити, щоб завжди нагадувати людям, які ж талановиті українці і наскільки цінним є те, що ми отримуємо від інтелектуальних людей.
Наприкінці використано уривок з популярного музичного альбому “Ти [Романтика]” сучасного українського гурту “МУР”. За допомогою своїх умінь, музики, текстів музичний гурт пробуджує в людях спогади чи знайомить з творчістю українських мистців, які зазнали репресій від радянської влади. В альбомі є композиції про Павла Тичину, Леся Курбаса, Володимира Сосюру та інших. Для свого номера студенти вибрали пісню “Бі Бо Бу” в честь Михайля Семенка. Зупинилися на цьому творові через актуальність та оригінальність, музична обробка вірша дуже цікава та певною мірою зухвало-сороміцька, тож студенти вирішили закцентувати на тому, що наші українські поети можуть виглядати не лише як високоінтелектуальні й помірковані люди, а й показувати себе стильними та яскравими особистостями.
Показ вийшов багатогранним, перш за все через те, що студенти не боялися пробувати щось екстравагантне, експериментувати з формою іспиту. Велика подяка викладачці Яні Титаренко, яка спонукає до творчости. Вважаю, що для сучасних миcтців дуже важливо не боятися чогось нового, досліджувати забуте, розкривати свою індивідуальність. Тільки в такому випадку зможемо створити якісне українське мистецтво, яке процвітатиме і на рідній землі, і за кордоном та зможе вийти на почесний заслужений рівень сприйняття. Бо як казав Лесь Курбас: “Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне – тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати”.
