Чим є у наш час Львівське квадрієнале сценографії? Нехай цей невеликий текст у спецвипуску журналу “Просценіум” стане не тільки інструментом інформування та комунікації з авдиторією, а й своєрідним свідченням, закарбованим, немов у капсулі часу, для авдиторії майбутнього.
У 2025 році за підтримки Львівської міської ради та Українського культурного фонду Львівське квадрієнале сценографії – український фестиваль сценографії та театрального костюму – відбувається втретє. Тож можемо стверджувати, що ця подія має свою періодичність і свій позитивний потенціял сталого довгострокового розвитку, масштабування та зростання. За своєю суттю це значимий виставковий проєкт, що має супровідну програму різноформатних публічних і непублічних подій, а також низку додаткових культурних продуктів. Як-от, до прикладу, спецвипуск журналу “Просценіум”, тематично повністю присвячений мистецтву сценографії.
Від початку створення, 2018 року, в основу Квадрієнале було закладено принцип відкритости і свободи у формуванні експозицій та програми подій. І команда Квадрієнале цього принципу дотримується.
На цьогорічному, третьому Квадрієнале ми представляємо збірну виставку професійних художників, експозиція якої охопила одразу дві локації: третій поверх нещодавно відкритої Zenyk Art Gallery та приміщення колишнього будинку Головної пошти на перетині вул. Словацького й вул. Коперника у Львові. У виставці, крім художників з різних міст і регіонів України, беруть участь також художники з Литви, Австрії, Данії, Норвегії, Чехії.
У цій експозиції художники не були обмежені якимось одним форматом подачі власних робіт або уніфікацією запропонованого метражу для побудови експозиції. Принципу так званих “павільйонів”, поширеного серед інших подій подібного формату, ми не використовуємо. Проте ми відкриті до індивідуальних пропозицій, представляємо не країни, а миcтців різних країн.
Так українські художниці Людмила Нагорна, Даша Чечушкова, Олена Поліщук, дансько-норвезька художниця Ольґа Реґіце Дірльов Гьо (Olga Regitze Dyrløv Høegh), австрійський художник Юрґен Мюнцер (Jürgen Münzer) представлені інсталяціями. Тоді як інші пропонують більш класичну подачу власних робіт: макети, ескізи, костюми. Це, зокрема, такі українські художниці й художники: Юлія Заулична, Даниїла Колот, Наталія й Сергій Ридванецькі, Олег Татаринов, Дарія Зав’ялова, Євгенія Нагнибіда, Ольга Гоноболіна, Марія Машковська, Ася Козіна, Тетяна Патока, Сімона Рибакова (Simona Rybáková) та Мілан Давід (Milan David) з Чехії, та інші.
Своєрідним анклавом у загальній експозиції є виставка, яка стала можливою завдяки партнерству й координації Литовського музею театру, музики та кіно. Вона презентує роботи кількох литовських мисткинь: Сандри Страукайте (Sandra Straukaitė), Ренати Валчік (Renata Valčik), Біруте Укрінайте (Birutė Ukrinaitė), Нерінґи Кершуліте (Neringa Keršulytė), Вальдемари Ясулайтіте (Valdemara Jasulaitytė), Довіле Ґудачяускайте (Dovilė Gudačiauskaitė) та художника Йонаса Арчікаускаса (Jonas Arčikauskas). У галереї Артцентру “Дзиґа” дизайнер одягу з Вільнюса Даніус Бендікас (Dainius Bendikas) презентує свою персональну виставку костюмів, створених для театральної постави у Литовському національному драматичному театрі.
Подібно сформувалася студентська виставка, що поєднала в експозиції навчальні роботи (макети й ескізи) з кількома інсталяціями. Вона також розгорнулася у залах колишнього будинку Головної пошти. Тут представлені роботи студенток Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, катедри сценографії та мультимедій (Київ), Львівської національної академії мистецтв, катедри реставрації творів мистецтва, Київського національного університету театру, кіно і телебачення імени І. К. Карпенка-Карого, катедри мистецтва театру ляльок, а також трьох студенток іноземних ЗВО: Естонської академії мистецтв (Таллін), Національного університету театру і кіно “І. Л. Караджале” (Бухарест, Румунія) та Тбіліської академії імени Давида Агмашенебелі (Грузія). Інсталяціями себе представляють Тіна Ґобеїшвілі (Tina Gobejishvili) з Бухарестського університету (Румунія) і Марія Войцехович, студентка Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (Київ).
Наголошую, що фокусом третього Львівського квадрієнале сценографії стала Литва, за підтримки Литовського інституту культури й аташе з культури Литви в Україні пана Томаса Іванаускаса. Присутність литовських художників на виставках Львівського квадрієнале сценографії – 2025 є прямим продовженням спецпроєкту, який відбувся за підтримки Українського інституту у Вільнюсі. Мова йде про виставку “Персонаж на театральній сцені. Діалог ідентичностей: Україна – Литва”, на якій було представлено театральні костюми й ляльки сучасних українських та литовських художників. У рамках спецпроєкту відбулися три лекції: головної зберігачки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Тетяни Руденко, сценографа і куратора Трієнале сценографії ім. Д. Лідера Олега Татаринова, а також культуролога Сергія Руденка. Завершальною подією став театрально-музичний перформанс “Другу” Олега Онещака, показаний на сцені литовського театру Menо Fortas.
Ще один позитивний момент, який варто відзначити, це те, що візит української делегації до Вільнюса не обмежився офіційними промовами на відкритті виставки. Протягом кількох днів ми мали можливість спілкуватись із науковцями й працівниками Литовського музею театру, музики та кіно. Радію, що нам вдалося організувати зустріч представниці українського Музею театрального, музичного та кіномистецтва України із її литовськими колегами, сподіваюся, що з цього може розпочатись майбутня тривала співпраця між музеями. Велике враження справила екскурсія технічно оновленими фондовими сховищами, яку нам люб’язно провела директорка музею Нідета Яроцкене (Nideta Jarockienė), а також заступниця директорки Ауксе Капочюте-Вайткув’єне (Auksė Kapočiūtė-Vaitkuvienė) та куратор відділу кіно Відмантас Казлаускас (Vidmantas Kazlauskas). Також ми скористали з нагоди відвідати виставку латвійського художника Лудольфаса Лібертса (Ludolfаs Liberts), якого називають символом та втіленням латвійського ар-деко. Основою виставки стали ескізи сценографії та костюмів до оперних і балетних постав у Латвії і Литві. Нам пощастило, що ця чудова експозиція “Лудольфас Лібертас (1895–1959). Гіпнотизуюча пишнота ар-деко” після успішного експонування в Латвії приїхала до Вільнюса в зали Литовського музею театру, музики і кіно. Крім цього, невеликій українській делегації вдалося побувати в Музеї прикладного мистецтва і дизайну на виставці знакового литовського художника-модерніста Стасіса Ушинскаса, який свого часу став одним із реформаторів литовської сценографії. А ще ми відвідали Музей сучасного мистецтва Литви MO Museum і деякі інші музеї та виставки Вільнюса, прослухали екскурсію в Музеї Чюрльоніса у Каунасі, потрапили на екскурсію Панемунським замком, який належить до Литовської академії мистецтв і проводить мистецькі виставки й резиденції. Це була коротка, але насичена й дуже ефективна, надихаюча поїздка.
Фокусування Квадрієнале на темі Литви невипадкове. Адже це одна з тих країн і культур, яка, попри віддаленість кордонів, є чи не найближчою для нас в історичній перспективі, а також у контексті війни, що триває в Україні. Одне з завдань Квадрієнале – налагоджувати і скріплювати міжнародні професійні зв’язки. І в цьому контексті творчість литовських мистців є логічним і органічним вибором для фокусування в 2025 році.
Новим досвідом команди організаторів стало присвячення більшої уваги мистецтву фотографії. “Театральний костюм на сцені, за лаштунками та в об’єктиві” – виставка, що представляє роботи фотографів з різних міст України. Хедлайнерами цієї виставки були запрошені професійні фотографки з Києва Юлія Вебер, Валерія Ландар, Анастасія Мантач та фотограф Артем Галкін. Щоб стимулювати інтерес до цієї експозиції, було підготовлено публічну дискусію з представниками театрів. Тема дискусії – місце фотографії та роль фотографа в сучасному театральному процесі. Ініціювала подію і модерувала фотографка й театрознавиця, співзасновниця проєкту “Театральна Експлозія” Христина Король.
Мені як кураторові важливо було втримати баланс між відкритістю і демократичністю та цілісністю і визначеністю організаційного процесу.
Значну частину учасників було відібрано за результатами опенколів, інших було запрошено на основі попереднього спілкування. Я хотів показати різноманітність підходів, напрямів, методів, масштабів, у яких працюють художники. Разом із тим кожен учасник є дійсно цікавим мистцем, на якому б етапі розвитку він не перебував: чи то початківець, чи художник з величезним досвідом, вагомими здобутками.
Я не хочу трактувати сценографію або мистецтво сценічного дизайну однобоко, виставляти якісь непорушні рамки. Саме тому на Львівському квадрієнале можна поряд побачити інсталяцію, яка цілком могла б експонуватися на виставці актуального мистецтва, і макети сценографії у класичних підмакетниках, і навіть відеоарт або безпосередньо перформанс.
Якщо згадати представлені на Квадрієнале костюми Дайнюса Бендікаса, то можна відзначити їхню оригінальність не лише в концептуальному, ідейному плані, а й у площині технології. Робота з костюмами за межами винятково роботи з тканиною і традиційним пошивом, використання скульптурних технологій, формування силіконових елементів та інші знахідки литовського художника потужно працюють на виразну, навіть ефектну матеріялізацію футуристичної, постапокаліптичної естетики. Важко пригадати, чи в українському театрі хтось працює в такому напрямку.
Інсталяція ж художниці Ольґи Реґіце Дірльов Гьо, яка живе і працює у Данії та Норвегії, дає змогу віднайти певні паралелі з інсталяцією української художниці Даші Чечушкової. Тут однаково читається увага до фактур, свідоме відсунення технологічности на другий план, перевага надається роботі з відчуттями, емоціями, нерідко – з текстом або ж авдіонаративом. В обох випадках художниці звертаються до відео, до демонстрації оригінальних костюмів з перформансу не як утилітарного виробу, презентованого на манекені, а радше як предмету, який має зміст і розповідає історію, є частиною інсталяції, артефактом. Можна сказати, що ці інсталяції – це своєрідні відгомони перформансів, вони створені на основі перформансів.
Такою є інсталяція Олени Поліщук, вона базується на реалізованому раніше музично-театральному перформансі “Химерні казки пана Шенберга”. Хоча в цьому випадку можна говорити і про принцип “тут і зараз”. Це радше нова самодостатня трансформація ідеї, втілена вже за допомогою інструментарію інсталяції, а не перформативної дії. Художниця не звітує про здійснену колись роботу, а провокує глядача до взаємодії, створює новий досвід. До експонування не лише макету, але й елементів сценографії в поєднанні із відеопроєкцією звертається українська художниця Марія Погребняк, презентуючи таким чином реалізовану нею виставу театру ляльок.
Інсталяція ж австрійця Юрґена Мюнцера (Jürgen Münzer) принципово інакша. Об’єкти, з яких вона складається, можна означити як зразки сучасної скульптури, або ж скульптурні об’єкти. Вони слугують предметами для споглядання, роздумів. Художник працює з політичними темами, з соціяльними питаннями, які нуртують у суспільстві. Розташування об’єктів у просторі, використання відповідного освітлення – це формує сам простір, наповнює його певною атмосферою, пропонує глядачеві маршрут руху, тим самим ангажуючи того глядача, роблячи його безпосереднім учасником або ж іще одним об’єктом інсталяції.
Цікавим предметом спостереження у контексті міжнародної виставки є роботи українок, які сьогодні живуть і працюють за кордоном. Катерина Тищенко, колишня студентка катедри сценографії та мультимедіа Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (Київ), а тепер – студентка Естонської академії мистецтв, представила свої роботи, створені вже у новому навчальному закладі. Інша колишня студентка тієї ж катедри, Василина Харчевка, після навчання в Академії виконавських мистецтв у Празі та кількох років життя й співпраці з театрами Норвегії, представила проєкти двох своїх найновіших постав. Живий приклад професійної інтеграції українських художниць в европейський навчальний і безпосередньо театральний професійний процес – це дійсно цікаво. На тлі загальної експозиції поряд із роботами українських та іноземних студентів і професіоналів можна спробувати відстежити впливи іноземних шкіл, умов праці на розвиток і формування творчости художниць, які вже тривалий час як змінили українське середовище на естонське, чеське чи норвезьке. Тут може йти мова як про адаптацію, так і про місток, який поєднує український театр, українську сценографію з актуальними загальноевропейськими процесами, проявлення української ідентичности на рівні підсвідомости.
Особливої поваги заслуговують іноземні мистці, які, незважаючи на війну, драматичні й загрозливі новини з України, знайшли відвагу, можливість і час приїхати до Львова. Це вкотре демонструє зв’язок між мистецтвом і суспільством, реальним життям, і підкреслює, що мистецтво не є поза політикою, поза важливими соціяльними процесами. І те, що українці мають справжню підтримку і солідарність від колег інших европейських країн.
Одним із центральних партнерів цьогорічного Квадрієнале є вже згадуваний Литовський музей театру, музики і кіно. І рішення заступниці директорки музею Ауксе Капочюте та литовської художниці, однієї з учасниць виставки Біруте Укрінайте приїхати до Львова на відкриття Квадрієнале говорить як про відповідальність наших литовських колег, так і про міцність нашого партнерства. Звичайно, тішить і надихає те, що своєю особистою участю у Квадрієнале нас підтримали й представники інших країн (крім згаданих вище, назву ще Алісу Матей (Alisa Matei) з Румунії). Звісно, підтвердити свій приїзд наважились лише найсміливіші, але сьогодні ми розуміємо потужний потенціял залучення іноземних учасників і партнерів, авдиторії до проведення Квадрієнале після нашої перемоги у війні.
Такі проєкти, як Львівське квадрієнале сценографії, дарують нам одну з найважливіших можливостей – можливість живого спілкування. Адже саме зустрічі, які відбуваються не тільки в онлайні, не тільки за кордоном, а й безпосередні зустрічі з іноземними колегами в Україні – це дійсно розкіш, а також дієвий інструмент довготривалого партнерства і співпраці.
Окрім низки художніх виставок Львівське квадрієнале сценографії має насичену програму подій просвітницького та комунікаційного характеру. Важливою є увага до теоретичної складової мистецьких процесів. Зокрема дослідження, критика й журналістика, які фокусуються на історії та сучасних явищах і тенденціях мистецтва сценографії або ж сценічного дизайну.
Цей спецвипуск журналу “Просценіум” реалізовано завдяки партнерству Квадрієнале з катедрою театрознавства та акторської майстерности Львівського національного університету ім. Івана Франка.
Ми раді, що завдяки такій співпраці маємо можливість зініціювати написання фахових текстів і, що не менш важливо, – донесення їх до зацікавленої авдиторії. Статті, представлені у другому розділі видання, написані авторками, які тривалий час займаються дослідженням мистецтва сценографії та стежать за актуальними процесами театрального світу.
“Точка змінює простір” – це гасло цьогорічного Квадрієнале. І саме думкою про великі зміни, – які розпочинаються з найдрібнішої точки, руху, дії, які розпочинаються із нас самих, а завершуються зміною простору, середовища, – я хочу фіналізувати свій текст.
