Грицько Чубай – поет, який в 19 років, наприкінці шістдесятих, написав поему, що комусь може здатися надто романтичною, але водночас вона болюча й потрібна. Геній, який не зміг вибрати безпечної стежки у своєму житті і потрапив під тиск радянської влади. Пророк, словами якого зараз промовляють його діти: співачка та громадська діячка Соломія Чубай і соліст одного з найпопулярніших гуртів України “Плач Єремії” Тарас Чубай.
Знайомство з творчістю Грицька Чубая відбулося у першому семестрі мого навчання на бакалавраті факультету культури і мистецтв. Сценічна робота над поемою Г. Чубая “Вертеп” та циклом його віршів стала моїм першим таким досвідом, результатом цієї праці став іспит зі сценічної мови “А світ – вертеп…” (педагог – Дмитро Бартков), де було інсценізовано поезію Г. Чубая, а також моральні листи філософа Сенеки. Взявши людей з різних поколінь, епох, світів, було поставлено за мету показати суголосність і протилежність їхніх рефлексій та переконань. Ліричний герой Грицько постає людиною сумнівів, пошуку, він намагається віднайти щось світле і позитивне, хоча насправді глибоко зневірений у суспільстві, в якому живе. Сенека ж – цілком інакший: той переконаний, що світ змінити неможливо, а тому жити треба так, щоб було вигідно насамперед тобі.
Опрацьовуючи матеріяли, студенти завжди шукали натхнення з навколишніх джерел, які б наблизили їх до вивчення власного персонажа. Це були кінороботи: художні фільми “Чубай. Говорити знову” (2023 рік, режисер – Михайло Крупієвський) та “Сенека: Про створення землетрусів” (2023 рік, режисер – Роберт Швентке), а також документальна робота “Чубай” (2014 рік, режисер – Олександр Фразе-Фразенко). Матеріяли добирали у збірці віршів і поем Г. Чубая “П’ятикнижжя” та в книжці “Сенека. Моральні листи до Луцілія”. Надихалися піснями Тараса та Соломії Чубаїв. Тут варто згадати здійснений з гуртами “Джалапіта” і “ROCKOKO” та симфонічним оркестром “INSO-Lviv” досить масштабний проєкт Соломії “Чубай. Україна. Любов”, приурочений до 70-річчя батька. У ній “нарізані” уривки з поеми “Вертеп”. Сергій Жадан та Віктор Морозов читають вірші, а Соломія Чубай співає. Жодна репетиція не відбувалася без цієї композиції. Усе звучить стильно, чуттєво, оригінально, мелодійно, сильно…
Визнаю, працювати з текстами часом було непросто, оскільки в них захована неосяжна глибина, яку під силу подолати, певно, лише самому Грицькові Чубаю, та ми намагалися не просто відтворювати, а й інтерпретувати поезію через своє розуміння та згідно зі своїм досвідом, знаходячи власні сенси у словах поета, показуючи те, що нас хвилює, й донести це до слухачів. Йдеться насамперед про людську байдужість та втечу від самого себе. З римським філософом було ще складніше спілкуватися, оскільки прості та зрозумілі на перший погляд терміни й міркування творили не знану нам стилістику з не відомими нам історичними подіями, які, звісно ж, треба було дослідити й обговорити в часі роботи.
Робота складалася з низки елементів, викладач Дмитро Бартков, використав різні методики навчання актора. Студенти інтерпретували поезію через вокал, пластику і, звісно ж, декламацію. Танець та пластичні рухи займали значну частину показу. Оскільки вистава вибудовувалась у стилі відомого артиста Майкла Джексона, то було використано його музичні композиції, а в рухах і поведінці акторів на сцені помітно наслідування комбінацій з кліпів співака та його виступів на концертах. Музика, на яку покладено уривок із вірша з поеми “Вертеп”, постала під час репетиційного процесу і складається з трьох частин, з яких одна є фолькверсією, друга – у стилі реп, а третя – у рок-стилістиці.
Конструкція показу виглядала так: зустріч Сенеки та Грицька Чубая, їхній конфлікт чи суперечка, перехід до наступних картин. Кожна пара відкривала інші проблеми. В заключній промові Сенеки використано уривок з пісні Соломії Чубай “Вертеп”. Як потім пояснила авторка, мелодія має іронічний, глузливий характер.
Результат був доволі позитивний, глядачі активно та прихильно сприйняли режисерський задум і виконання. Невимовною радістю було побачити в залі не лише студентів, батьків та викладачів, а й родичів Грицька Чубая – дружину Галину та доньку Соломію. Це було відповідально та хвилююче – представляти їм наші напрацювання. Соломія Чубай навіть написала невеличку рецензію в соціяльних мережах. “Була сьогодні на виставі студентів акторів ЛНУ “А світ вертеп”, де режисер поєднав Сенеку і Грицька Чубая у діялогах. Дуже круто було. Сиділа і думала: от москалі так намагалися нищити мого тата – не дозволяли йому вчитися, працювати, видаватися, жити, – і таки знищили його 1982 р., коли він мав 33 р. Знищили не лише фізично, а й репутаційно, морально. А він проріс і зараз молодь до дірок зачитує його “П’ятикнижжя”, слухає пісні на його тексти, ставить вертепи і вистави, пише про нього дисертації і дипломні роботи, цитує його. Тому москалю ніколи нас не зрозуміти і не знищити, бо як писав мій тато:
“Я трава прадавня дика трава до билиночки вирвана до стеблиночки
витоптана і врешті гудроном гарячим напоєна і здавалось назавжди під ним похована та сьогодні вранці я потрощила ваші асфальти
росту
ось я вже вам по пояс ось я вже вам по шию
ось я вже вам по очі і дивлюся ув очі віщо ось я від вас уже й вища
я трава
Я знаю що вам це не до вподоби що
я вища од вас і назавтра ви нашлете на мене бульдозери і знову вирвете мене з корінням або ж акуратно підстрижете під лінійку і щогодини дбайливо поливатимете водою із крану
А я тоді без’язико мовчатиму як і оті мої газонні цивілізовані родичі бо я просто трава і я не про себе прийшла вам нагадувати бо ви не тільки
мене одну забули я прийшла вам нагадати
що ви все-таки люди і що ви також повинні щодня рости
я трава”Грицько Чубай” [1]
А й справді, ворогам ніколи не подолати таку міць, що дарують українці-митці настільки високого рівня, якими ми надихаємося та надихаємо інших. Молодь активно зростає під впливом творчости справжніх патріотів та геніїв, котрим непідвладний час. Цей показ народжений із бажання допомогти суспільству оговтатися, нагадати, хто ми насправді такі. Не просто люди, що дихають, а особистості, які по-справжньому живуть.
“А світ – вертеп.
Кажу я з гіркотою: цей світ – вертеп. І, мабуть,
щонайважче – у ньому залишатися собою,
від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін…” [2]
Наукова керівниця – доц. Мирослава Циганик