Перелицювання як жанр властивий багатьом літературам. Візьмімо для прикладу “Енеїду” Вергілія в Івана Котляревського та Скаррона [1] у французькій літературі.
В українській (руській, русинській) театральній справі в Галичині перелицювання набрало у ХІХ ст. чималого поширення, що насамперед було викликане потребою культурного розвитку села. Іван Франко зазначав, що “драма і театр мало ще тоді мали ґрунту в Галичині. Не було ані репертуару, котрий приходилось наскоро ламати, перелицьовувати та перекладати з чужих мов, ані акторів” [2]. Щодо комедій Мольєра в Лівобережній Україні, то, як зазначав дослідник творчости цього комедіографа Іван Лозинський, “… вперше увела у свій репертуар Мольєрового “Господина де Пурсоньяка” харківська трупа І. Штейна під час виступів у Полтаві. Згодом комедії й фарси Мольєра адаптували аматорські театри Києва, Харкова, Лубен та інших міст. Відомо, що Полтавський аматорський театр, натхненним організатором і режисером якого був Іван Котляревський, також ставив комедії Мольєра” [3]. Проте Іван Лозинський не уточнює, чи постави були українською, а при інформації, поданій з коментарем “Відомо”, нема посилання, яке б підтверджувало її достовірність.
Славнозвісні комедії Мольєра були дуже популярні у світовій культурі. Українські письменники ХІХ ст., усвідомлюючи під впливом Весни народів окремішність українців (русинів), робили постійні спроби супроти засилля польської культури в Галичині й російської у Наддніпрянській Україні творити свою культуру і свій, український театр, вистави якого (зокрема, й по сільських читальнях) пробуджували патріотичну усвідомленість. Критерієм вибору п’єс та реалізації їх на сценах була сімейно-побутова тематика із саркастичним підтекстом.
Перше українське перелицювання комедії Мольєра належить перу Івана Наумовича [4], воно побачило світ 1849 р. [5] під назвою “Гриць Мазниця, або Мужъ заманенний” (в оригіналі “Georges Dandin ou le mari confondu” [6]). На титульній сторінці подано: “Комедія въ трохъ дѣствіяхъ И. Х. Моліера зъ французького на язикъ малорускій переложена. Львовъ, 1849. Комедія та в переводъ И. Наумовича была въ 1850 р. представлена в Кієвскомъ театръ” [7]. Цю комедію було перевидано в Нью-Йорку (без вказаного року видання, але із рукописним зазначенням “Відіграно 21.03. 1930”). Дійові особи цієї п’єси: Гриць Мазниця, Анєля (жена), Пан Голишкевич, Пані Голишкевич, Крутосвітський (полюбовник), Горпина, Микитка, Остап (парубок). Фабула: заможний селянин одружується з донькою збіднілих аристократів, сплачує їхні борги і так отримує шляхетські грамоти. Формально він шляхтич, однак стає предметом усіляких насмішок, залишаючись селюком в очах оточення. Дружина не допускає його до свого ліжка. Він підозрює її у шлюбній зраді й підстерігає коханців. Але змовники (також тесть і теща) глузують з нього, переконуючи, ніби йому все це ввижається.
Цю комедію перелицював також Д. Лозовський [8]. Його переклад видано під назвою “Гаврило Бамбула”: “Для руської сцени зладив Д. Лозовський. (Львов, 1865). Дійові особи: Бамбула (домашній міщанин), Вікторія (ёго жінка, донька Задирновських), Пан Задирновський (шляхтич), Пані Задирновська (ёго жінка), Паничівський (коханок Вікториі), Грицько (слуга Паничівського), Кася (служниця Вікториі), Семен (слуга Бамбули). Діло в місті перед домом Гаврила Бамбули”. На звороті титульної сторінки напис: “Зарядний Виділ Руського театру у Львові так обійшовся зі мною, що я присилуваний застерегти право передставлення в театрі ось цеї п’єси мого перекладу. Д. Лозовський” [9].
1878-1880. Комедія Мольєра “Тартюф” (переклад С. Єзерського) увійшла в репертуар театру Товариства “Руська бесіда”. Однак “Діло” (1880, № 88) помістило рецензію анонімного автора, який докоряв адміністрації театру за недоречність такої вистави [10].
Першим перекладом комедії Мольєра українською (руською, русинською) мовою можна вважати видання 1886 р. “Лѣкарь по неволи” [11], комедія пôсля Моліера”. Іоаннъ Гавришкевичъ (в оригіналі “Le médecin malgré lui” [12]) у перекладі Івана Гавришкевича [13]. Цю комедію видало також видавництво Оренштайна під назвою “Лікар-штукар” (Коломия) [14]. Дійові особи: Ґорґібус, Люциля, Валєрий, Сабіна, Сґанарель, Наґарель, Ґеронт. Ця п’єса видана також під назвою “Чудодійний лікар” у перекладі О. Скалозуба [15] (Коломия: Рекорд, 1934). Дійові особи: Геронт, Люцинда (його донька), Леандр (її любчик), Сґанарель (дроворуб), Марта (його жінка), Роберт (сусіда Сґанареля), Володимир, Лука (слуги Геронта), Явдоха (жінка Луки), Тібо, Петрусь (його син) (селяне). Фабула: Сґанарель і Марта лаються. В цей момент навідується до них сусід, який намагається висварити чоловіка, але вона заявляє, що їй подобається, коли чоловік її б’є. Сґанарель подається в ліс за хмизом. Слуги Геронта, багатого шляхтича, ходять по хатах у пошуках лікаря для його хворої (німої) доньки. Випадково потрапляють до хати Сґанареля. Марта, озлоблена на чоловіка, радить їм знайти Сґанареля в лісі, пояснюючи, що він чудодійний лікар і може лікувати лише, коли його набити. Слуги подаються до лісу. Надибують Сґанареля, але той заперечує, що він лікар. Вони його лупцюють, і він погоджується лікувати хвору. В домі шляхтича він, щоб врятуватися від побоїв, плете усілякі небилиці перед хворою дівчиною. Вона, почувши його балаканину, починає реготати й одужує. Врешті задоволені батьки дозволяють їй вийти за коханого хлопця, хоча раніше були проти нього.
1901. Мольєр Ж. Б. Тартюф (в оригіналі “Le Tartuffe ou l’Imposteur”) у перекладі В. Самійленка [16] (Львів: 1901, Літературно-науковий вістник).
1917. Мольєр Ж. Б. Тартюф. Комедія в 5 діях. Переклад В. Самійленка і (К.: Вернигора, 1917). Дійові особи: Пані Пернель (Орґонова мати), Орґон, Ельміра (його жінка), Даміс, Мар’яна (Орґонові діти), Валер (закоханий у Мар’яну), Клеант (Ельмирин брат), Тартюф (фальшивий девот), Дорина (служниця Мар’яни), Пан Лояль (судовий пристав), Поліцаї, Фліпота (челядка пані Пернель). Діється у Парижі.
1912. Жан Баптіст Молїєр. Скупар (в оригіналі “Avare). Переклав Микола Бажалук [17]. Редактор Василь Сїмович. (Чернівці: Руська Рада, 1912). Дійові особи: Гарпаґон, Анзельм, Клєант, Елїза, Валєр, Маріяна, Фрозіна, Сімон, жак, Ля Флєш, Кльод, Брендавуан, Ля Мерлюш, Комісар і писар. Дієть ся в Парижі. Фабула: Тартюф-лицемір входить у повну довіру до батька сімейства Орґона, який йому дозволяє усі забаганки, навіть одруження з донькою. Але Тартюфа розвінчують, коли він намагається звабити дружину Орґона. Лицемір Тартюф робить спробу спаплюжити Орґона, але правосуддя короля виносить справедливий вирок.
1924. Мольєр. Все не в лад (в оригіналі “L’Еtourdi ou les contre-temps” [18]). Пристосував для народнього [19] театру Г. Хоткевич). (Харків: Рух, 1924. Дійові особи: Пандольф, Лелій (його син), Маскариль (слуга Лелія), Ансельм, Іполіта (донька Ансельма), Трюфальден, Селія (його невільниця), Леандр (багатий молодий чоловік), Андрес (подібний на цигана), Ераст (приятель Маскариля), Гонець, Замасковані, Діється в Меані. Фабула: Синові Пандольфа, нерозторопному хлопцеві, не вдаються одинадцять витівок, яких задумав його слуга для здобуття руки дівчини, кріпачки, мешканки старого чоловіка, котрий не знає, що вона його донька.
1924. Мольєр. Ото ревнощі! (Зґанарель) (в оригіналі “Sganarelle ou le cocu imaginaire” [20]). Пристосував Г. Хоткевич. (Х.: Рух. 1924). Дійові особи: Горжибюс (паризький буржуа), Селія (його дочка), Лелій (коханий хлопець Селії), Ґро-Рене (слуга Лелія), Зґанарель (паризький буржуа), Жінка Зґанареля, Вільбрекен (батько Валера [21]), Служниця Селії, Кревний жінки Зґанареля. Фабула: паризький буржуа одружений. Його донька і її хлопець кохають одне одного. Вона губить його портрет. Дружина буржуа натрапляє на цей портрет. Буржуа бачить його в її руках і вирішує, що хлопець доньки став коханцем дружини. Вважає себе рогоносцем.
1924. Мольєр Ж. Любовна досада [22] (в оригіналі “Le Dépit amoureux”). Пристосував для народ. театру Г. Хоткевич. (Харків : Рух, 1924). Фабула: закохані полаялися, але невдовзі їхнє кохання завершується шлюбом. Водночас сердечні стосунки між їхніми слугами завершуються також одруженням.
1931. Мольєр Ж. Мізантроп. Пристосував Г. Хоткевич. (К.-Х., 1931).
1931. Французькі класики ХVІІ сторіччя. Буальо, Корнель, Мольєр, Расін. Пер. з французької Максима Рильського. (Харків: Література і мистецтво, 1931).
1936. Мольєр Ж.Б. Мізантроп. Переклад М. Рильського. (Одеса: Молодий більшовик, 1936).
1950. [23] Мольєр Ж. Б. Міщанин-шляхтич (переклад В.Самійленка. Редакція М. Рильського) (К.: Мистецтво, 1950).
1978. Мольєр Ж. Б. Лікар не по своїй волі (рукопис [24] перекладу В. Самійленка) (Всесвіт, 1978, №4) .
1958. Мольєр Ж. Б. Комедії. (К.: Держлітвидав, 1958). Кумедні манірниці (переклад І. Стешенко), Тартюф (переклад В. Самійленка), Дон Жуан (переклад І. Стешенко), Лікар мимоволі (переклад В. Самійленка), Жорж Данден (переклад М. Рильського), Скупий (переклад Кресан-Тобілевич), Міщанин-шляхтич (переклад І. Стешенко), Витівки Скапена (переклад І. Стешенко), Хворий та й годі (переклад І. Стешенко).
1970. Мольєр Жан-Батіст. Комедії (К.: Молодь, 1970). Тартюф (переклад В. Самійленка), Дон Жуан або Камінний гість (переклад І. Стешенко), Мізантроп (переклад Максима Рильського), Міщанин-шляхтич (переклад І. Стешенко).
1993. Мольєр Ж. Б. Міщанин-шляхтич (переклад І. Стешенко) (К.: Котигорошко, 1993).
2023. 30. ХІ. 23 у театрі Леся Курбаса відбулася прем’єра комедії Мольєра “Хворий та й годі” (без прізвища перекладача на афіші).
В ютубі існує авдіозапис комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич” (скорочено) (також без прізвища перекладача).
1. Скаррон Поль (1610–1660) – французький письменник, громадський діяч.
2. Франко І. Русько-український театр (Історичні обриси) // Франко І. Зібрання творів у 50 томах. Київ: Наукова думка, 1981, т. 29, с. 334.
3. Лозинський І. Мольєр на Україні // Український календар. Варшава, 1973, с. 221.
4. Наумович Іван (1826-1891) – письменник, представник галицького москвофільства, греко-католицький священник.
5. Левицкій Иванъ Ем. Галицко-русская библіографія ХІХ столетия. Львов, 1888, с. 559, 580.
6. “Жорж Данден, або Задурений чоловік”.
7. Тут і далі збережено правопис, імена та лексеми оригіналів українських видань.
8. Псевдонім Свєнціцького Павлина (1841–1876) – перекладач, публіцист, актор, письменник.
9. Не вдалося встановити суті цієї справи. Прим. наша. – М. Я.
10. Лозинський І. Там само.
11. Левицкій Ел. Галицко-руская Бібліографія ХІХ століття. Львов, 1888. с.749 І.
12. Лікар мимоволі.
13. Не вдалося віднайти видання цього перекладу та встановити персоналію перекладача.
14. Без року публікації та прізвища перекладача. Але з огляду на ціну книжечки 20 сотиків, можна припустити, що це було перед Першою світовою війною.
15. Не вдалося встановити книжечку та персоналію перекладача.
16. Володимир Самійленко (1864–1925) – поет, драматург, перекладач.
17. Не вдалося встановити персоналію перекладача. Прим. наша. – М. Я.
18. “Шалапут, або Перешкоди”.
19. Залишено правопис оригіналу.
20.“Сґанарель, або Уявний рогоносець”.
21. Самого ж Валера у списку дійових осіб в оригіналі п’єси та у перекладі немає.
22. Не вдалося віднайти оригінал цього видання.
23. Видання українських перекладів після Другої світової війни виконані відповідно до теорії адекватности.
24. Подано пояснення походження рукопису.