Середа О. У полоні арту: українська мистецька преса Галичини міжвоєнного двадцятиліття. Львів, 2023. 364 с
Мистецтво за різних обставин було і є для українців рятівним колесом. В часи воєн і протистоянь, в умовах бездержавности українці знаходять мову символів, мову мистецтва, за допомогою якої виражають свою ідентичність, унікальність, незламність. І так відбувається вже не одне століття.
Ось тримаю в руках книгу “У полоні арту…”, що є яскравим підтвердженням сили, мудрости і незламности українських мистців, науковців, публіцистів, які в хиткий міжвоєнний період у Галичині створювали нові сенси, тексти, контексти і проєкти у цілій серії періодичних видань мистецького спрямування. Проєкти, які були суголосні европейським і світовим мистецьким тенденціям. Вчитуюсь у кожен текст і ще більше захоплююся титанічною працею авторки, яка проаналізувала у своїй монографії міжвоєнну мистецьку пресу українців у Галичині.
Матеріялом дослідження Оксани Середи стали 45 часописів мистецької тематики, що виходили в Галичині впродовж 1920–1939 рр. Локально ці часописи в основному представляють місто Львів – таких 40. По одному часописові представлено з Дрогобича, Перемишля, Самбора, Станиславова (тепер Івано-Франківськ) і Стрия. Метою видання, за словами авторки, було “репрезентувати українську мистецьку пресу міжвоєнної Галичини як багатогранне культурологічне явище і важливий сегмент української журналістики”, а також “відкрити світові імена й долі тих, хто своєю самовідданою і щирою працею творив цю пресу в непростих умовах бездержавности, аби ми сьогодні могли чутися українцями” [с. 12].
Досліджувані часописи поділено на п’ять тематичних груп: літературно-мистецькі, журнали з пластичного мистецтва, театральні журнали, часописи з кіно- і фотомистецтва, музичні журнали. Авторська класифікація видань хоч і дещо суб’єктивна, та все ж дає змогу читачеві сформувати уявлення про мистецьку періодику як самодостатнє явище міжвоєнного періоду, яке “культивувало нове мистецьке мислення”, стало “містком між традицією і модерном” і “маркувало українство на строкатій карті Европи” [с. 12].
Монографія складається з чотирьох розділів: “На світанку”, “У мистецькому калейдоскопі”, “Куди йдемо?”, “Звитяжці мистецької преси”, а також містить авторську передмову, перелік умовних скорочень, післяслово, перелік ілюстрацій, іменний покажчик, реєстр мистецьких часописів Галичини 1920–1930-х рр. та анотацію англійською мовою.
У першому розділі “На світанку” авторка зосередила свою увагу на подіях та іменах осіб, які стоять біля витоків пресовидавничого процесу в Галичині, зокрема у Львові. У статті “У фокусі минулого і сьогодення” Оксана Середа описала джерельну базу, якою послуговувалася під час свого дослідження, вказала, де саме можна знайти бібліографію періодичних видань, архівні матеріяли з теми, перелік та класифікацію мистецьких видань Галичини міжвоєнного періоду. Тут-таки відзначено внесок дослідників у цій галузі, зокрема працівників Науково-дослідного інституту пресознавства Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.
У другому розділі подано детальнішу інформацію про мистецькі часописи Галичини зазначеного періоду: їхню специфіку, опис перших примірників, ініціяторів та видавців журналів, склад редколегій зі змінами, названо найактивніших авторів та їхні псевдоніми і криптоніми, мету, тематику, чисельність номерів, періодичність виходу, тираж, адресу видавництв, нагороди на локальному та міжнародному рівнях, критику, причини конфіскованих номерів і припинення існування часописів. Окрім цінної загальної інформації про мистецьку періодику, авторка подає також відгуки, критичні зауваження і згадки про ці журнали в інших пресових виданнях, таким чином вибудовується ціла система перехресних посилань і створюється важливий гіпертекст. Описуючи появу того чи іншого мистецького журналу, авторка вписує його в культурний контекст і розкриває суспільно-політичні процеси, завдяки чому читач має змогу бачити ситуацію доволі цілісно.
Третій розділ присвячений роз’ясненню ідейно-естетичних розбіжностей у колі українських мистців Галичини міжвоєнного періоду. Головне питання, яке порушували творці мистецьких видань: напрями, завдання і шляхи розвитку українського мистецтва в умовах бездержавности. Дискусії у сфері власного трактування мистецької творчости та цілей і місії мистця точилися довкола трьох основних ідейно-естетичних напрямків мистецької критичної думки Галичини: радянофільського, ліберально-модерністського і націоналістичного [с. 105].
У цьому ж розділі йдеться про цінність українського народного мистецтва та важливість збереження культурної спадщини. Окремий підрозділ “Як вийти на европейську сцену?” присвячено проблемам українського театру, зокрема узагальнено запитання, на які шукали відповіді автори мистецької преси щодо шляхів розвитку театру, мети його існування, цілей, завдань, репертуару та ін. Зі ще одного підрозділу “Мусимо світлити і фільмувати!” дізнаємося про проблеми розвитку, перспективи, виклики, фінансування фото- та кіномистецтва в Галичині.
Найбільший за обсягом четвертий розділ – “Звитяжці мистецької преси” – присвячений безпосереднім учасникам тогочасного мистецького пресовидавничого процесу: письменникам, поетам, літературознавцям, мовознавцям, критикам, публіцистам, памфлетистам, фейлетоністам, журналістам, редакторам, перекладачам, видавцям, поліграфістам, філологам, педагогам, краєзнавцям, фольклористам, історикам, філософам, юристам, священникам, книгознавцям, бібліографам, музеологам, мистецтвознавцям, пластовим діячам, громадським діячам, політичним діячам, кооператорам, психологам, винахідникам, фотоаматорам, фотомистцям, кіноаматорам, музикознавцям, композиторам, піяністам, скрипалям, співакам, диригентам, театрознавцям, акторам, театральним діячам, живописцям, художникам, графікам, карикатуристам, ілюстраторам та ін. Загалом у цьому розділі читач знайде 125 статей, 17 з яких присвячено жінкам. Структура статей про діячів містить: заголовок, дефінітивну частину, перелік псевдонімів і криптонімів, коротку біографічну довідку, неформальну рубрику “Пензлем в око” та список літератури. До кожної статті подано фотографію осіб, а подекуди ще й шаржі та фрагменти карикатур.
Окремо варто сказати про рубрику “Пензлем в око”, яка оживляє всю монографію, адже розкриває неформальні і кумедні сторони учасників пресовидавничого мистецького процесу. У цій рубриці авторка подає маловідомі “назвиська” осіб і портрет “навесело” і “наповажно”, окремо додаються шаржі, рисунки чи фрагменти карикатур авторства Якова Гніздовського, Едварда Козака, Осипа Сорохтея, Миколи Бутовича, Бориса Крукоза, Анатолія Арутюнянца, Степана Дмоховського, Роберта Лісовського, Миколи Бурячка, Семена Грузбенка, Романа Чорнія.
Наявність у цій монографії цілої серії ілюстрацій робить її важливою у контексті вивчення візуальности. На сторінках видання поміщено чорно-білі зображення обкладинок та титульних сторінок різних номерів часописів, логотипи рубрик, фотографії авторів і редакторів, редакційних колегій, вступні, редакційні і програмні статті, фрагменти знакових статей, мистецькі роботи художників, карикатури, шаржі, малюнки, рисунки, логотипи видань, афіші фільмів та ін. І, що дуже важливо, – дослідниця подає повний перелік ілюстрацій та їх опис із зазначенням авторства, датування, джерел і місця зберігання.
Надзвичайно цінним у книжці вважаю розшифрування псевдонімів і криптонімів, адже для багатьох дослідників підписи авторів у кінці статей довший час залишалися нерозгаданими ребусами, завдяки Оксані Середі ми з більшою впевненістю можемо ідентифікувати авторство. Іменний покажчик монографії полегшує дослідникам процес пошуку даних про певних осіб, адже можна відразу побачити, які криптоніми використовував той чи той автор, до яких журналів був дотичний, чи бував у складах редколегій, чи був автором, у яких роках та ін.
Дуже вдячна авторці Оксані Середі за громіздку працю у сфері дослідження мистецьких пресодруків, фрагментами монографія читається як детективна історія із заплутаними життєвими колізіями, приголомшливими фактами і спростуванням фейків. Авторка книжки вивчила сотні сторінок видань, чимало спогадів, дослідила архівні документи, аби викликати інтерес до читання і споглядання української мистецької преси Галичини 1920–1930-х рр. як “своєрідного культурного, духовного, політичного, історичного, людського феномену” й аби цей феномен став для сучасного читача ближчим, зрозумілішим.
Монографія зацікавить широке коло читачів: від мистецтвознавців, культурологів, театрознавців, істориків, журналістів до практиків культури і мистецтва та усіх поціновувачів українського мистецтва.